Виховання молодших школярів в умовах соціалізації освіти - Науково-методичне забезпечення - ОБЛАСНИЙ ПРОЕКТ - Каталог файлів - Криворізька спеціалізована школа №118
Головна » Файли » ОБЛАСНИЙ ПРОЕКТ » Науково-методичне забезпечення

Виховання молодших школярів в умовах соціалізації освіти
08.01.2016, 10:19

Становлення України як незалежної держави та входження її у світовий простір орієнтує на побудову громадянського суспільства. На перший план вийшли питання гармонійного входження людини у суспільство, відповідність новим соціальним нормам, прийняття й передачі з покоління в покоління системи національних, культурних та релігійних цінностей.

Притаманна сьогоденню девальвація моральних цінностей, порушує гуманістичні засади спілкування особистості в соціумі, призводить до тиску на неї суспільства, продукуючи недосконалі форми комунікації, способи мислення і поведінки. Трансформації історично випробуваних соціальних орієнтацій призводить до формування у зростаючої особистості деформованого ціннісного світогляду, хибних уявлень про соціально-рольовий процес, які замінюючись примітивними утилітарними моделями, стимулюють прояви агресивності, цинічного ставлення до соціальних і моральних цінностей. Як наслідок, утруднюється входження дитини в суспільство, уповільнюється, а іноді й набуває деструктивної спрямованості процес накопичення нею соціального досвіду й формування ціннісних настановлень.

Проблема активного входження особистості у суспільство була предметом досліджень ще філософів античності. З розвитком суспільства вона не втратила своєї актуальності, навпаки, стала більш різноплановою, набула глибшого змісту.

У практиці сучасних наукових досліджень проблему соціалізації особистості розглядають у двох напрямах: по-перше, формування особистості, яка засвоює національні традиції, звичаї, норми моралі свого народу і здатна виконувати функції громадянина держави; по-друге, формування особистості, яка використовує засвоєний соціальний досвід у своїй практичній діяльності як конкретне «Я».

Найбільший внесок у розробку теоретичних основ різноманітних соціальних теорій зробили М.Бугле, Г.Гідінгс, Е.Дюркгейм, Г.Лебон, Т.Парсонс. На розроблених ними теоретичних підходах наприкінці ХХ ст. сформувались три напрями досліджень проблем соціалізації особистості: соціально-філософський, представлений працями С.Батеніна, В.Москаленка, П.Паригіна; соціально-психологічний, в основі якого дослідження Г.Андрєєвої, С.Белічевої, Я.Коломінського, І.Кона, О.Леонтьєва, М.Лукашевича, А.Петровського, С.Раззуваєва; соціально-педагогічний – дослідження В.Алфімова, О.Бєлінської, В.Бочарової, Л.Ваховського, Б.Вульфова, О.Газмана, В.Горенка, Ю.Загороднього, О.Куща, Н.Лавриченко, Л.Міщик, А.Капської, І.Ковальчук, І.Звєрєвої, Н.Заверико, А.Мудрика, А.Рижанової, С.Савченка, Т.Стефаненко, Л.Столярчук, С.Харченка.

Проблемі соціалізації та соціального виховання молодших школярів присвячено роботи Р.Бернса, Ю.Богінської, Л.Варяниці, Н.Гавриш, Н.Головіної, В.Давидова, І.Кона, С.Курінної, О.Малахової, І.Печенко, С.Хлєбік, Т.Шибутані.

Пошуку гармонії розвитку дитини у природному та соціальному середовищі присвятив свою педагогічну діяльність В.Сухомлинський.

Дискусії навколо поняття «соціалізація» свідчать про йогоо складність, про те, що до того часу науковці не дійшли згоди в розробці цілісної теорії соціалізації як явища і процесу, а також використання рекомендацій педагогічної науки.

Соціалізація дитини передбачає набуття нею досвіду співжиття в суспільстві з іншими людьми. Процес формування особистості невід’ємний від соціального середовища, в якому вона живе і діє. Функції соціалізації пов’язані з її роллю в відтворені суб’єкта соціально-історичного процесу, в забезпечені наступності культури і цивілізації, в підтримці безконфліктного існування суспільства як інтегрованої системи. Сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того соціуму, до якого належить.

Процес соціалізації відбувається у взаємодії дитини з соціальними інститутами у процесі набуття знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки. У процесі соціалізації дитина оволодіває уміннями й навичками практичної й теоретичної діяльності: перетворення наявних відносин у якості особистості, засвоює досвід суспільного життя і суспільних відносин, адже дитина вчиться жити з іншими дітьми, дорослими в колективі, в соціумі, ефективно взаємодіяти з іншими. На думку вчених, соціалізація – це поступове набуття дитиною соціального досвіду спілкування і діяльності, це процес розвитку самосвідомості, саморегуляції, самовираження, становлення активної життєвої позиції у процесі життєдіяльності та життєтворчості дитини.

Поняття «соціалізація» (від лат. socialis – суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін.

Соціалізація – це прийняття індивідом групових норм, “прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається.

Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. «Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта».

Особистість – це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.

Соціалізація визначається як процес опанування індивідом соціального досвіду завдяки засвоєнню певної системи соціальних норм ролей і культури, перетворення дитини на активного учасника соціального й культурного життя. Соціалізація забезпечує орієнтацію особистості на ознайомлення і засвоєння загальновизнаних моральних норм, принципів, правил, набутих людством, а також їхню активну реалізацію у взаємодії з соціумом. Головним завданням соціалізації особистості є забезпечення входження індивіда в суспільство, внаслідок чого формується його соціальний статус та позиція, самосвідомість, відповідальність, ставлення до світу.

Молодший шкільний вік охоплює період життя від 6 до 11 років і визначається найважливішою частиною  у житті дитини – її вступом до школи. Це вищий рівень розвитку психіки, досягнутий у результаті первинної соціалізації (дошкільний вік), який створює можливість для подальшого соціального розвитку. На даному етапі соціального розвитку формуються ті психологічні структури суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності, які забезпечують ефективність процесу навчання. Раніше для дитини існував світ речей, тепер перед нею – світ відносин і закономірностей з їх внутрішньою, строго науковою організацією.

У період молодшого шкільного віку дитина набуває значного обсягу знань, умінь та навичок, збагачує досвід своєї соціальної поведінки. У неї з’являються перші стійкі ціннісні орієнтації. Відбувається бурхливий розвиток почуттів: моральних, інтелектуальних, етичних. Початок навчання – це початок корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Вік дитини 7 років вважається, дуже важливим у житті особистості. Вона стає суспільним суб’єктом і виконує тепер соціально-значимі обов’язки, за які отримає суспільну оцінку. Вся система суспільних відношень дитини змінюється і здебільшого визначається тепер тим, наскільки успішно вона справляється з вимогами суспільства. Учні молодшого шкільного віку вступають у новий тип відношень з оточуючими людьми. Діти засвоюють соціальні норми, майже втрачають беззастережну орієнтацію на дорослих і зближується зі своїми ровесниками. У їхніх міжособистісних стосунках з’являється категорії «добре», і «погано».

Молодші школярі що не здатні самостійно брати участь у реальному житті соціуму, проте під впливом соціалізації та виховання дитина спроможна змінювати свій внутрішній світ, своє ставлення до людей, подій, самого себе, тим паче, що період розвитку дитини від 8-9 років характеризуються творчим піднесенням. Для успішної соціалізації молодших школярів потрібні такі умови, які забезпечували б їм можливості критично переосмислювати і відбирати те, що пропонує соціум. Успішна соціально-педагогічна робота по соціалізації особистості допомагає дитині увійти в сферу соціального життя, свого власного соціального досвіду.

Набуття дитиною певного соціального досвіду, що він пережив, який постійно визначає його дії і вчинки і проявляється у ставленні школяра до різних сторін свого життя, впливає на формування його бажань, інтересів, направляє чи стримує його активність можна вважати головним показником рівня  соціалізації особистості, яка відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості.

Дитина набуває знань і навичок, необхідних для соціальної взаємодії та соціальних контактів індивідів. Вона входить в світ знань, загальнолюдських цінностей, оволодіває різноманітними способами діяльності, навчається спілкуватися з іншими людьми, відкриває світ власного «Я», навчається керувати ним. Становлення особистості як повноправного, самостійного і творчого суб’єкта суспільного життя є педагогічною метою безпосередньо соціалізації.

Під керівництвом учителя початкової школи діти починають засвоювати зміст основних форм людської культури (науки, мистецтва, моралі) і вчаться діяти відповідно до традицій і нових соціальних очікувань людей. Саме у цьому віці дитина вперше виразно починає усвідомлювати відносини між собою і оточуючими, розбиратися у суспільних мотивах поведінки, етичних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто поступово вступає у свідому фазу формування особистості.

Аналіз психологічних особливостей, можливостей і задач соціалізації дітей молодшого шкільного віку допомагає визначити основні ознаки соціальної компетентності школярів. До таких ознак належать сформованість мотивації досягнення успіху в навчальній діяльності, сформованість навичок самоконтролю, самоорганізації і саморегуляції; керівництво в поведінці свідомими і соціально нормативними цілями і правилами, засвоєння соціальних норм поведінки; задоволення собою, адекватна, досить висока самооцінка; наявність критичного ставлення до себе і оточуючих; засвоєння навичок конструктивної взаємодії з ровесниками і дорослими, сформованість конструктивної поведінки в важких життєвих ситуаціях.

Головна особливість молодшого шкільного віку – зміна соціальної позиції дитини. Вона приступає до систематичного навчання, стає членом шкільного і класного колективу, змінюються її відносини з дорослими. Це розширює і поглиблює систему її відносин з навколишньою дійсністю, посилює значущість спонтанних соціалізаційних процесів для її особистісного розвитку.

До фундаментальних новоутворень дитини молодшого шкільного віку, які створюють позитивні передумови для її соціалізації, сучасні науковці відносять суб’єктивність та індивідуалізацію.

Особливістю сприйняття молодшими школярами навколишнього світу є певна його ідеалізація що може спотворювати реальну картину соціальної дійсності, утруднюючи соціалізацію. Для подолання цього недоліку необхідно в процесі організованого виховання наповнювати найважливіші соціальні явища, події, цінності змістом, який би заперечував їх сприйняття дітьми аналогічно до його сприйняття іншими людьми.

У молодших школярів розвивається більш глибоке, порівняно з дошкільним віком, усвідомлення своїх почуттів, розуміння їх прояву оточуючими. Значний вплив на ці процеси справляє приклад дорослих, яких діти намагаються наслідувати в процесі соціалізації. Однак, загалом почуттєва сфера, особливо в дітей 6-7 річного віку, має фрагментарний характер, що спричинює дещо спотворене сприйняття ними деяких почуттєвих проявів ( наприклад, страху, гніву). До того ж, деякі із запозичених «зразків», що їх дитина переносить у власну емоційну поведінку, можуть мати апріорі помилковий характер. Усе це потребує своєчасного виявлення і педагогічного коригування. Адже неадекватність розуміння й реагування на емоційні прояви інших людей може стати передумовою виникнення міжособистісних конфліктів, утруднюючи соціалізацію.

З початком молодшого шкільного віку на ґрунті новоутворень з’являється тенденції до зміни ціннісних орієнтацій, що вступають у суперечність з наявною системою мотивів і потреб, спричинюючи їх якісну перебудову. Найчастіше діти виокремлюють особисті цінності, які закріплюються  в поведінці й міжособистісних відносинах. У них з’являється дистанція соціальних зв’язків під час оцінювання норм поведінки однолітків і дорослих, розвивається орієнтація на соціум, формується вміння розуміти й оцінювати соціальні явища. Однак діти цього віку ще не сприймають еталони поведінки як соціальну необхідність, не усвідомлюють їх соціальну значущість. Такі еталони видаються їм індивідуальними цінностями, виступаючи лише окремими елементами ціннісних орієнтацій, що формуються.

Істотні зміни в ціннісних орієнтаціях відбувається наприкінці молодшого шкільного віку. У цей період вони починають вибудовуватися в ширшу, складнішу і більш стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції дитини. Виразні зміни у сфері ціннісних орієнтацій, характерні для 6-10-річних школярів, є важливим орієнтиром в організації соціальних контактів як способу вдосконалення виховного впливу на них. Ця обставина фокусує увагу на особливій значущості знання ціннісних орієнтацій дітей, їх зумовленості, що дає педагогу змогу враховувати закономірності розвитку особистості, забезпечуючи такими орієнтирами систему виховання як складову соціалізації.

Соціалізація є процесом, який передбачає як засвоєння дитиною соціального досвіду в процесі входження в соціум, систему соціальних зв’язків, так і процес відтворення цих зв’язків за рахунок активної діяльності дитини. Під час взаємодії з оточуючими відбувається соціалізація дитини, засвоєння нею відповідної системи  цінностей, норм. Отже, щоб ввести дитину в складний світ людських взаємин необхідна допомога дорослого.

Оскільки молодші школярі більшість часу проводять у школі  то вчитель і є тим помічником, що допомагає дитині успішно соціалізуватися. Вчитель презентує для дитини суспільство, займає центральне місце в духовному світі дитини, виступає носієм знань, умінь, моральних цінностей, а з іншого боку – безпосереднім організатором виховного процесу. Проте, нестійкість моральних настановлень, обмеженість соціального досвіду знижує здатність молодшого школяра протистояти деструктивним впливам, яких він може зазнавати в процесі соціалізації. До того ж, прагнення дітей цього віку часто відзначаються ситуативністю, поведінка, яка відповідає моральним нормам і правилам, прийнятим у суспільстві, характеризується нестійкістю, що є свідченням недостатнього оволодіння дитиною тією соціальною роллю, характерною ознакою якої є моральна поведінка. Розширенню досвіду дитини щодо сутності такої ролі сприяє спеціально організований виховний процес, який передбачає не лише передачу їй необхідних знань, а й демонстрацію відповідних поведінкових правил, вправляння у їх виконанні. Досягненню цього сприятиме врахування в змісті навчально-виховної діяльності різноманітних інтересів дітей, потреб, які є актуальними для окремих вікових груп школярів у плані соціалізації, створення гуманного середовища ( запровадження відносин співробітництва, партнерства, співтворчості всіх учасників педагогічного процесу); розвитку в дитини впевненості у власних силах, самоповаги, творчого розкріпачення, поглиблення і закріплення соціальних і моральних знань, виховання адекватних емоційних ставлень, формування вмінь і навичок соціально схвалюваної поведінки.

Отже, у кожному віковому періоді розвитку школярів формуються специфічні особистісні особливості соціально-комунікативної культури. Зокрема, молодший шкільний вік учні розглядають як унікальний період соціального, комунікативного розвитку, коли формується цілей комплекс індивідуальних особливостей, що в майбутньому визначає можливість бути активним у багатьох видах діяльності. З приходом дитини до школи змінюється її соціальна позиція: вона стає членом класного колективу приступає до систематичного навчання. У цьому віці вихованці займають соціальну позицію в системі формальних і неформальних стосунків серед ровесників. Поступово в них формується власний, відносно стійкий статус, який згодом переноситься в інші соціальні групи; специфічні вікові можливості соціалізації школяра реалізуються завдяки участі учнів у грі, спілкуванні, пізнавальний, предметній та інших видах діяльності. Під час пізнавальної діяльності особистість пізнає навколишній світ і саму себе; під час предметної – створює і перетворює матеріальні умови свого життя, а також життя інших людей. В обох видах діяльності вона формує і змінює саму себе, розвиває свої індивідуальні можливості. Особливо цінними є створення умов для прояву вихованцями позитивних якостей, що дають їм можливість розвиватися і самовиражатися. До основних методів активізації особистісного розвитку вихованців можна зарахувати: переконання їх у значущості знань про моральні якості та усвідомлення того, що вони допоможуть досягти поставленої мети ; створення вихователем позитивного емоційного ставлення до об’єкта пізнання, створення ситуацій, які спонукали б молодших школярів до проявів позитивних якостей особистості, активізація особистісного розвитку за допомогою певних видів діяльності.

Список використаних джерел

 

1. Голованова Н. Социализация младших школьников: педагогическая реальность и забота воспитателя // Воспитание школьников. – № 4. – 2003. – С. 2-6.

2. Кравченко Т.В. Сутнісні характеристики соціалізації // Педагогіка і психологія. – № 3. – 2007. – С. 11-12, 18.

3. Кузнєцов А.М. Діяльність учителя в період адаптації першокласників до школи // Педагогіка і психологія. – № 2. – 2002. – С. 78-80.

4. Матвієнко О. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. – К.: Стилос, 1999. – 154 с.

5. Попова О. Освіта і соціалізація особистості // Освіта і управління. – № 2. – 2002. – С. 169-173.

6. Пригоровська Л.В. Соціалізація індивіда – важлива складова розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – № 2. – 2003. – С. 112-116.

7. Тернопільська В.І. Виховання соціально-комунікативної культуроив школярів: Стратегія пошуку // Педагогіка і психологія. – № 2. – 2007. – С. 98-106.

Автор: Творча група району 

Категорія: Науково-методичне забезпечення | Додав: lani
Переглядів: 700 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Для випускників школи
НАША АДРЕСА
Україна, Дніпропетровська обл.,
м.Кривий Ріг, 50056,
м-н Сонячний, 1



(0564) 65-14-66,65-34-15 school_118@ukr.net
ЯК НАС ЗНАЙТИ